Осінь в Карпатах. День третій

Третій день нашої подорожі був непростий, а святковий. Адже саме 15 вересня певну кількість років тому народилася учасниця нашого клубу Дар’я Захарова. Представляти її, думаю, не потрібно, адже цю дівчину знають всі, а якщо не її особисто, то маленьких валяних Мандрияк ви бачили точно. Так от, це її ідея і без Даші ми б не мали таких крутих символів клубу.

А почався день тим, що ми закрили іменинницю в санвузлі. Так, все було саме так, ми просто не встигли приготувати подарунок та знайти сірники, щоб запалити свічку на імпровізованому туристичному тортику. Святкова кава з тортом, подарунки та загадування бажань. І от ми вже вирушаємо досліджувати новий маршрут. Його можна назвати – «Над Раховом».
Йдемо вже звичним шляхом вгору. Дорогою робимо невеличку фотосесію з копичками сіна)

Щастя є

Біля мисливського будиночка та гори Магуриці звертаємо ліворуч. Того дня погода просто радувала, було по-літньому спекотно. І наша гірська засмага ставала ще червонішою. Невелика примітка, навіть вирушаючи в гори восени, не забувайте про сонцезахисний крем та пантенол) Наша дорога того дня проходила лісом, лише іноді ми виходили на полонини, щоб насолодитися видами. Звідси добре видно вже знайомий нам Терентин.

Дорогу до нашого будиночку і звісно ж місце нашої дислокації. Ось воно у всій своїй красі розкинулося майже на самій вершині.
Червоні дахи на самій горі – місце нашого проживання

Привал робимо в тіні дерева і звісно ж з видом на Терентин.

За планом ми мали спуститися в Рахів, що ми і зробили, щоправда наша стежка завела нас на на чуже подвір’я з овечками, але для цих місць це нормально. Стрімкий спуск і ми в самому центрі Рахова.
На хребті

Над Раховом

Спуск в Рахів

Робимо невеличку прогулянку містом. Пам’ятник воїнам-авганцям. Автором цього пам’ятник є скульптор Юрій Гав’юк, Рахів його рідне місто, а тому він ніколи не відмовлявся від роботи в рідному місті. Ще одна відома робота Юрія – пам’ятник Гуцулу.

Кладочка через Тису. Нам ледве вдавалося пройти рівно по ній, а от місцеві навіть на велосипедах тут їздять.

Тримаємо рівновагу

Перед підйомом робимо привал в парку Шевченка, що знаходиться на березі Тиси. Пам’ятник Кобзарю.

Тарас Шевченко

І от нам знову на гору, підйом дався важкувато, бо майже весь час потрібно було йти вгору. Але так було вперше, згодом ми долатимемо його за 50 хв. І не дивно, адже Рахів найвисокогірніше місто та районний центр в Україні. Перепад висот між вулицями становить 600 метрів.
Майже прийшли

Того дня ми пройшли 16 км.

По поверненню в нас була святкова гречка)

Гори в бокалі