Осінь в Карпатах. День сьомий

Це був наш останній повноцінний день в Карпатах, а тому ми прагнули взяти від нього якомога більше.
Встали раненько, щоб подивитися на схід сонця. Благо ходити далеко не потрібно, пару кроків і милуйся собі.

Сонце встає як раз над Чорногорським хребтом, томі видовище дуже гарне.

Далі легка зарядка, сніданок і збираємося в похід на протилежний бік Рахова до гори Менчул, висота якої 1385 метрів. Але вся тяжкість цього маршруту полягала в тому, що ми мали спуститися в Рахів, потім піднятися на протилежний пагорб, потім і з нього спуститися, а на завершення здолати підйом до будиночку.

Але ми повні сил, рушили в путь.

На сьомий день спуск вниз долаємо досить швидко.
Минаємо центр, залізничний вокзал і починаємо підйом на гору.

Звідси місто відкривається зовсім під іншим ракурсом.

Роздивляємося краєвиди, он там сховався наш будинок на дереві і наш улюблений Терентин

А он там своїми Близницями манить Свидовецький хребет

Чаювання з панорамним видом.

І знову вгору

З видом на Чорногору

Літачки і гори)

Маршрут виявився довшим ніж здавався на карті, нас вже починають доймати сумління чи встигнемо його пройти.

Десь там Рахів

І наш будиночок віддаляється

Місцеві підказали, що ота гора в деревах і є Менчул, рухаємося до нього.

Ось і марка з’явилася) А далі в гору.

Підйом на саму вершину так і не знайшли, хоча на карті була намальована стежка.
Якщо йти далі по маркуванню, то можна прийти до Попа Івана Мармароського, але ми звертаємо назад до Рахова

Далі йдемо хорошою дорогою, то полонинами, то лісом

По задуму, мали пройти по хребту насолоджуючись краєвидами, а в результаті звернули трохи раніше і решту шляху пройшли по крутому спуску серед дрімучого лісу.

Наступного разу варто спробувати таки інший шлях)
А ось і місто) Вийшли акурат під старим підйомником.

Далі вже вулицею і до центру.

Отут ми вже трохи стомилися і в нас навіть виникла ідея поїхати до будиночку на таксі. Але завітавши в кафе і підкріпившись борщиком та піцою на веранді, вирішуємо йти пішки.
Поверталися вже в сутінках, але вже добре знали стежку навпростець, то йшли навіть в темноті, лише іноді підсвічуючи собі ліхтариком.
Виявилося, що сили розтратили ще не всі, бо навіть розвели багаття і підняли горнятко глінтвейну за чудовий осінній відпочинок в горах і загадали бажання повернутися сюди наступного, тобто вже цього, року.